Український стінопис 1960–1980-х років: еволюція художньої мови

Анотація

Стаття присвячена аналізу одного з найпарадоксальніших явищ художньої культури пізньорадянської доби- монументально-декоративному мистецтву, яке попри програмну соціально-політичну заангажованість стало частиною « радянського модернізму», поєднавши соціальну утопію з різноманіттям формально-пластичних, стилістичних, естетичних спрямувань, де відобразилися пошуки нової національної та індивідуально-авторської художньої мови та образності. Показово, що саме стінопис та архітектура започаткували процеси естетичного оновлення, що стали прикметами суспільно-політичної відлиги в СРСР. Зберігаючи головні завдання « ленінського плану монументальної пропаганди», стінопис в Україні перетворився на певну «естетичну нішу», де знайшли прояв широке звернення до мотивів народного мистецтва та різних спрямувань модернізму, а разом з тим і розробка нових сюжетно-композиційних схем пізньорадянської іконографії. Еволюція стінопису – від переважно площинно- декоративних рішень 1960-х років до складних образно-просторових побудов 1970-1980-х, розширення технік стінопису ( мозаїки, фрески, вітражі, сграфіто, мозаїчний рельєфи, енкаустика, різні види розпису та ін.) відбила показові процеси в радянському мистецтві, де через стінопис в суспільний простір входили нові образи, мови та естетика, що суттєво розширювали його офіційні канонічні виміри.